Вони пережили катастрофу

сазоновыПісля вшанування тих, хто віддав своє життя під час ліквідації аварії на ЧАЕС, ще довго серце не може битися спокійно, розуміючи, що ліквітароти поклали своє на вівтар нашого майбутнього, екології всієї України. Багато людей втратили своїх близьких, але є й історії про те, як Чорнобильська катастрофа зблизила людей, дала зрозуміти, що немає нічого ціннішого, ніж бути поруч з коханою людино.

Хотілося б розповісти про прекрасну сім’ю, яка пронесла своє кохання через все життя, весь Радянський Союз та страшну аварію на Чорнобильській АЕС. Це історія кохання чудової родини – Тетяни Миколаївни та Валерія Григоровича Сазонових, які нещодавно відсвяткувати сорокову річницю подружнього життя, тобто рубінове весілля. Тетяна Миколаївна з радістю згадує як все починалося… Це був вересень далекого 1972 року, жили вони тоді в мальовничому місті Фергана на сході Узбекистану. Тетяна Миколаївна була ще зовсім молодою дівчиною і працювала завідуючою діловодством пожежної частини при Ферганському нафтопереробному заводі, а Валерій Григорович був молодшим лейтенантом, який саме влаштувався на службу в пожежну частину. Після відпустки вона зайшла до відділу кадрів чаэсподілитися враженнями… і тут, здавалося б, у зовсім неромантичному місці, серед купи паперів, молоді люди помітили один одного і закохалися. Через півтора року, які пролетіли для них, як одна щаслива мить, вони одружилися.

Не зламала їхнього кохання і розлука, коли Валерій Григорович в 1978 році поїхав працювати у Прип’ять в пожежну частину Чорнобильської АЕС, а Тетяна Миколаївна закінчувала навчання за фахом «економіст» та виховувала двох дітей. Та вже через півроку він забрав родину до себе. На той момент, ще до аварії на ЧАЕС, за словами Тетяни Миколаївни, Прип’ять була не менш мальовничим та привабливим місцем, ніж Фергана. Подружжя жило в щасті та злагоді, піклувалися один про одного, зміцнювалися їхні почуття. Справжнє лихо спіткало сім’ю у квітні 1986 року…  Валерій Григорович служив у ВПЧ-2 (воєнізована пожежна частина) разом з генералом-майором Леонідом Петровичем Телятніковим (на той момент – майор) і лейтенантом Віктором Миколайовичем Кібенком (СВПЧ-6), які в ніч пожежі одні з перших прибули гасити полум’я. Цілу добу жінка не знала, що з її чоловіком, чи живий він взагалі. З вікна їхньої квартири вона могла тільки спостерігати як горить четвертий реактор на ЧАЕС. Пожежники отримали чаэс-2величезну дозу радіації, тому наступного дня їх терміново відправили в лікарню (як пізніше з’ясувалося – до Москви). «Зранку 27 квітня я не знала куди і на скільки відправляю свого чоловіка», – згадує Тетяна Миколаївна, яка тоді була вагітна вже четвертою дитиною, до народження якої залишалося 4,5 місяці. Саму жінку з трьома дітьми вивезли спочатку в смт. Красятичі Поліського району, потім в Білу Церкву, а згодом  – у Вишневе. Ось таке випробування випало на долю цієї пари: їх відправили у різні країни, без мобільного зв’язку та інтернету, декілька тижнів вони не мали жодної звісточки про свою другу половинку! Але, дякуючи Богу, все закінчилося добре. Навіть такі страшні події не змогли подолати їхню любов та надію на краще життя. Валерія Григоровича нагородили Орденом Червоної Зірки та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

чаэс-1Звичайно, було в житті багато приємних та романтичних подій. Тетяна Миколаївна з захопленням згадує неперевершений букет з 15 троянд, який чоловік подарував їй на 15-ту річницю весілля. Розповіло подружжя і про романтичну поїздку на двох до Єгипту, яку Валерію Григоровичу подарувала дружина на 55-й День народження. Діти також не забувають про батьків. На один із днів народжень мами донька подарувала їй путівку по Золотому кільцю Росії, про яку вона завжди мріяла. В родині з повагою ставляться до днів народжень, річниць весілля та інших не менш важливих свят. Хоча дехто з дітей живе в Києві, але все одно на кожне свято вони приїжджають до батьківської домівки і святкують всією великою дружною родиною.  Вважають, що треба радувати одне одного кожного дня.

Ця родина є доказом того, що весільна клятва «у горі і в радості, у хворобі і здоров’ї, в багатстві та убогості, поки смерть не розлучить нас …» не просто слова. Валерій Григорович піклується і допомагає жінці як може. Після народження третьої дитини, Тетяна Миколаївна перенесла тяжку операцію і не могла доглядати за 1,5-місячним малям, але люблячий чоловік більше місяця сам піклувався і про дитинку, і про дружину. Тетяна Миколаївна не просто ніжна та уважна дружина, а ще й прекрасна господиня, яка готує просто неперевершену випічку.

Зараз подружжя має чотирьох дітей та чотирьох онуків, найстаршому з яких вже майже 20 років. В їхньому домі панує затишок та сімейне тепло. Ця неймовірно мужня та дружня родина має бути прикладом для всіх молодих закоханих пар. За життєвими труднощами та негараздами вони не розгубили свого кохання, а тільки зміцнили його. В їхніх очах і досі палає вогник кохання, вони й через 40 років сімейного життя тримаються за руки, наче вперше.

Анна ЛАПЕНКОВА

Цей запис був опублікований в Життя міста та теги , , , , . Закладка на посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *