Подарувати щастя легко

8Майже у кожного вдома є домашні улюбленці: котик, собачка… Вони живуть у теплі, оповиті любов’ю та увагою. А тепер уявіть, як би вашому чотирилапому другу жилося без вашої турботи, покинутим напризволяще на чужій вулиці без їжі? Страшно, хочеться плакати? А таких тварин ледь не щодня знаходять волонтери притулку «В добрі руки», часто ще й покалічених.

1Наразі під опікою працівників знаходиться більше 100 собак та майже 50 котів. Декого знайшли ще маленьким, когось викинули господарі, бо «з милого цуценятка виріс великий пес». Але ж хіба так можна? Тварини у притулку, наче діти у сиротинці: їх годують, лікують, навчають, проте своєї родини ніхто з них не має. А вони так само чекають, поки добре подружжя забере їх до себе. На кожного, хто проходить повз вольєри, вони 2дивляться благаючим поглядом, наче кажуть: «Візьми мене додому, я буду тобі вірним другом та хорошим охоронцем». Проте більшість з них так і залишається у притулку… Ще важче знайти відповідальних господарів для породистих собак. «У нас вже був випадок, коли ми віддали собаку, а через деякий час нам зателефонували і повідомили, що песик лежить на дитячому майданчику біля під’їзду. Ми привезли його назад до притулку, приїхали господарі, забрали додому, а через деякий час історія знову повторилася. Так було вже тричі, – розповідає керівник ГО «В добрі руки» Катерина Жуковська. – Ми не можемо віддавати тварин у ненадійні руки, також ніколи не дозволимо тримати собаку на ланцюгу. Особливо породистих, адже в них ми 9вкладаємо багато коштів та сил: вони всі зі щепленнями, пройшли повний медогляд, а якщо собака була дресирована, треба продовжувати займатися з нею. Якщо у людини немає можливості збудувати вольєр для песика, як вона буде його годувати? Чи собака сидітиме голодна?».

Собак у притулку дуже багато, тож волонтери не справляються з усіма. Особливо не вистачає часу на вигул. А це впливає на подальшу соціалізацію тварин, адже якщо півжиття вони просидять у вольєрі, то будуть всього боятися. «Як 10правило, люди хочуть взяти песика на повідець і спокійно піти додому. Та, на жаль, коли собаки знайомі лише з тими, хто їх годує та пестить, чужих вони стороняться», – зауважує  Катерина Володимирівна. Тож декілька місяців тому було прийнято рішення збирати добровольців, які раз на тиждень виводитимуть тварин на прогулянку, і, за можливості, їх дресируватимуть. Ідея чудова, адже це несе користь не лише тваринам, а й людям.

На один з таких вигулів вирішила піти і я. Спочатку було трохи боязко, адже я не знала, як тварини будуть себе повидити, чи не почнуть вони кусатися, коли вийдуть з вольєрів, та й взагалі, я завжди побоювалася незнайомих собак.  Проте, я була приємно вражена. Зібралося близько 20 добровольців, і як я зрозуміла, половина тут точно не вперше. У декого вже навіть 6улюбленці є. Перед початком вигулу працівники прочитали коротеньку лекцію про те, як правильно доглядати за чотирилапими друзями. Інформація дуже корисна не лише для тих, хто тільки думає про хатню тваринку, а й для собаководів зі стажем. І почалося найцікавіше…

Кожному видали поводки та смаколики для собак, і ми вирушили у вольєри. Почувши, що зараз буде вигул, песики почали скавуліти, виляти хвостиками, вони заглядали кожному у вічі та навіть намагалися подати лапку. Мені дісталася красива німецька вівчарка на кличку Тайсон. Великий, пухнастий, грайливий і надзвичайно розумний пес. Йому близько року, він розуміє все, що йому кажуть, знає команди. 7«Чому ж його досі не забрали?», – запитаєте ви. У Тайсона дисплазія суглобів. Після довгих прогулянок він втомлюється, але це не заважає Тайсону радіти життю, бавитися з іншими песиками та по-собачі, від щирого серця дякувати людям, які його пестять. Прийшовши на місце вигулу, виявилося, що чотирилапі добре знають один одного, вони почали бавитися між собою, «цілуватися» та втягувати в ігри 3тимчасових господарів. Дві години промайнули, як одна мить. Тайсон жодного разу не дав приводу у собі розчаруватися. Я вже не боялася, що він вкусить мене. Попри те, що німецькі вівчарки досить великі, і можуть без зусиль збити людину з ніг, пес не зловживав своєю силою. Тайсон розумів кожен мій рух, наче ми вже давно з ним знайомі. Він навіть йшов у ногу зі мною! Та й інші собаки не завдавали клопоту: весело розмахуючи хвостиками, вони бігали поблизу своїх волонтерів, подавали лапки і просили почухати животик.

Коли миповернилися до притулку, «наші» собаки радісно побігли до своїх вольєрів, щасливі, що сьогодні хтось приділив їм увагу та подарував кілька годин родинної турботи. А ті песики, на кого не вистачило волонтерів, плакали, вони поглядом благали погратися і з ними, адже вони чудово розуміли, що наступний вигул буде лише через тиждень…

Декому того дня пощастило потрапити у Жудидобру родину. Собачка Жуді, яку вже багато вихідних вигулював один і той самий хлопчина, поїхала до нової затишної оселі. З цього дня життя Жуді змінилося – тепер вона вірою та правдою служитиме людям, які надали їй притулок.

Тож, не будьте байдужими! Проведіть декілька годин вільного часу у суботу з користю для себе та оточуючих, адже роблячи добрі справи, ми самі стаємо 4добрішими. Заміть того, аби провести ранок за безглуздим сидінням за комп’ютером чи переглядом повтору сотої серії якогось серіалу, вийдіть на вулицю, подихайте свіжим повітрям і подаруйте щастя безпритульним собакам. Можливо саме тут ви знайдете справжнього друга, з яким не захочете більше розлучатися.

Великий вигул відбувається щосуботи об 11:00. Детальна інформація за тел.: (097) 821-01-76, (099) 766-77-05 – Олена. А також у соцмережах: http://vk.com/dobri_ruky та https://www.facebook.com/Dobriruky/?fref=ts

Анна ЛАПЕНКОВА

Цей запис був опублікований в Брати менші, Життя міста та теги , , , . Закладка на посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *