Час, що зупинився

  В свої 35 років ВОНА була цілком успішною жінкою, вдалою бізнес-леді, мала багато друзів і повагу серед своїх знайомих. Втім, початок її дорослого життя був не таким райдужним. Як і у багатьох дівчат з маленьких робочих містечок, коло інтересів було обмежене, а життя крутилося навкруги «школа-хлопці-двір». Саме в такому колі зародилося перше кохання, перші обійми, раптова вагітність. Шкільний мачо виявився не готовим тягти родинні обов’язки, знайомі почали скоса поглядати на неї, і ВОНА стала перед вибором – заритися в пелюшках і містечкових проблемах або сміливо йти далі по життю. Як у чудовому фільмі «Форест Гамп», маленькому Форестові сказали – «Біжи, Форест!». І Форест побіг по життю.

  Так і ВОНА, зціпивши зуби, вирішила разом з маленьким сином бігти по життю, долаючи численні труднощі. На щастя природа нагородила її щедро. Висока, красива, з довгими ногами, легким характером і гострим розумом. Завдяки цьому набору стартового капіталу ВОНА отримала освіту і стала вдалим маркетологом, переїхала в обласний центр.

Ольга1  Дуже рано ВОНА зрозуміла, що жити потрібно в темпі та не зупинятися. Траплялися на її шляху чоловіки. Були хороші. Були авторитетні. До кожного вміла підібрати ключики. Чоловіки – добрий матеріал для використання. Самовпевнені, вони вважали, що мають право використовувати довгоногу красуню, і не розуміли, що так само і вона їх використовує.

  Отримавши чудовий досвід у бізнесі, ВОНА вирішила переїхати у столицю, і там завойовувати життя. Столичний темп був значно швидший і проблеми гостріші. День починався раніше і відразу створювався круговерть зустрічей, нарад, ділових розмов, договорів. В перервах – кава, і знову ділові перемовини. Похапцем обід в режимі бізнес-ланчу і знову вирій проблемних ситуацій. Справи, документи, перемовини, добрі новини, погані новини, ділова вечеря, і знову зустрічі.

  Аби жити і достойно утримувати себе з сином, потрібні гроші. А гроші люблять, щоб їх заробляли у поті чола. І ВОНА працювала несамовито, без відпочинку чи вихідних. В неї з’явився статок. І лише пізно ввечері ВОНА мала можливість приділити час синові та улюбленій британській киці. Короткий сон, ранній підйом і знову біг по колу питань і проблем. І знову темп, темп, темп… ВОНА вже почала звикати до такого ритму, пристосувалася до нього і вважала, що краще так, ніж прозябати у маленькому провінційному містечку, де її шкільні подруги вже понароджували діточок, змінили чоловіків і виносили по десятому халатові. ВОНА навчилася бути діловою, легко орієнтувалася в різних складних ситуаціях, мала добрі стосунки з багатьма важливими людьми.

  Одного разу їй знадобилася допомога у владній структурі. Питання було складне. Та звичка все вирішувати за рахунок власного впливу і вмінню привернути до себе увагу, впевнено привели її до керівництва однієї зі столичних структур. Після поневірянь по декількох кабінетах, її направили до чиновника, який мав величезний досвід і славу спеціаліста, здатного вирішити проблему будь-якої складності. Питання було для неї надважливим і тому до кабінету ВОНА прямувала у повній готовності – коротка спідничка, розкішний макіяж, впевнений настрій. ВІН сидів у кабінеті явно у поганому гуморі. Очі… Відразу впадали до уваги розумні очі. Людина з життєвим досвідом та гострим розумом. Миттєво оцінив її, розгледів всю до найменших подробиць і…. поринув у якісь свої думки. ВОНА розхвилювалася та почала підбирати необхідний вираз обличчя, втрачаючи ініціативу, якою так звикла користуватися. ВІН вже був далеко і щось інше ятрило йому душу. Нарешті ВОНА почала говорити….

***

  Того дня ВІН був у поганому настрої, та ще й відвідувачі один за одним підкидували роботи. Нещодавно зрозумів, що близька людина, яку вважав важливою частиною свого життя, насправді виявилася цинічною і підлою брехункою. ВІН розкрив для05_08_2008_0128370001217955382_eric_ogden
неї душу, а вона просто використовувала його, знущаючись над чистими почуттями. Біль від цієї зради краяв йому серце і тьмарив мозок. Та ось ввійшла чергова відвідувачка. Швидко оцінив її. Коротка спідничка, чудові ніжки, весняний одяг. Але надто самовпевнена, нервує і вочевидь буде розповідати казочку, яка не має вирішення. Почала хвилюватися і підбирати вираз обличчя. Маска ділової дами вже злетіла з неї. Спробувала намалювати розхвильоване дівчисько і також відкинула. Знітилася, поправила спідничку і нарешті почала говорити… і тихенько прошепотіла:

– Що з Вами? Чому Вам так погано?

ВІН одним поглядом відповів: «Мені дуже боляче! Я не можу сам впоратися. Допоможи!!!»

– Ходімо на вулицю, – сказала вона. Витягла із шафи його куртку і подала. – Вийдемо на повітря, порозмовляємо.

  Вони сиділи на лавочці у парку поблизу, і не зважаючи на весняну прохолоду, не одну годину несамовито розповідали один одному про своє життя і проблеми. Як нікому в світі, ВІН розповів своїй новій знайомій до найменших подробиць свої відносини з іншою дівчиною. ВОНА розповідала як втомилася бігти по колу життєвих проблем і працювати з ранку до вечора, щоб втриматися на плаву і влаштувати гідне життя своєму синові. ВІН говорив про роботу і нервову напругу. ВОНА ділилася емоціями про контракти, контакти, перемовини, підступність, злети та зриви, важкі економічні часи.

  З подивом вони побачили, що світ навколо їх практично зупинився. Вони були у якомусь своєму вимірі, а всі інші десь зникли. Тільки ВОНА та ВІН, і їхні розкриті душі. Вони вже давно перейшли на ТИ і називали один одного на ім’я. Вони вже давно відчули, що їхні особистості, які блукали десь у всесвіті, нарешті знайшли один одного і саме цього їм не вистачало у житті.

– Боже! Де ти була?

– А ти чому ховався від мене? Чому я мала одна боротися в цьому жорстокому світі?

Вони не мали відповіді на ці питання, але були дуже раді, що зустрілися.

– Пам’ятаєш пісню: «Просто встретились два одиночества, развели у дороги костер…?», – запитала ВОНА. – Здається це про нас

– Ми не «одиночества», – відповів ВІН. – В нас є своє життя і близькі люди. Але мені так не вистачало тебе – людини, яка здатна почути і зрозуміти.

Коли вони поглянули на годинники, були здивовані.  Їхня бесіда тривала трохи більше півгодини, але вони відчували, що спілкувалися багато годин.

– Здається, коли ми теревенимо, час зупиняється…

– Мені це підходить, – відповіла ВОНА. – Я так втомилася жити в темпі, а біля тебе я відпочила. І душею і розумом. Спасибі тобі!

Вони почали зустрічатися мало не кожного дня. Коли вони були разом, наче жили у якомусь іншому вимірі часу. ВІН владнав усі її проблеми . Коли ВІН бажав їх успіхів, справи вирішувалися практично самі по собі. Одного разу ВОНА попросила: «Побажай мені удачі! Сім надважливих зустрічей на день. Хоча б 50 відсотків успіху було».

Ввечері ВОНА надіслала смску: «200 %!!! Ти – чарівник!»

HLKguFq8_dE  Якось ВОНА побачила дівчину, яка переламала йому життя. Її здивуванню не було меж. Таке собі паршиве, коротконоге і зле собача. ВОНА назвала її «злая такса». Навіть почала шуткувати над своїм новим знайомим: «Я їй подарую гарний коньяк, бо незрозуміло, що ти в ній знайшов, але її підступний характер допоміг нам зустрітися».

  Що то було між ними, вони і самі не розуміли і не хотіли розуміти. Просто дві людини отримали таку духовну близькість, що не могли навіть і думати, що втратять один одного у житті. Чи були там емоції, відчуття? Це не важливо. Було розуміння того, що коли одному із них була потрібна допомога, другий був завжди поруч. Вони давно домовилися – ніяких скандалів, ніякої брехні, ніяких обов’язків. Тільки спорідненість душ. Тільки повна довіра. І ніяким чином не обірвати ту мерехтливу ниточку душевного комфорту спілкування. Така собі тиха гавань, де можна вкритися від життєвих негараздів та відпочити. І вони були безмежно вдячні просторові і часу, бо коли вони були разом, їхні годинники наче завмирали.

  Одного разу ВІН сказав: «Я завтра їду відпочивати. Трохи підлікуюся, бо відносини з «таксою» вкрай зіпсували здоров’я».

– Так, – відповіла ВОНА. – Бережи себе! Хочеш, я тебе відвезу зранку на вокзал?

– Ні! Відпочивай! Я на таксі.

***

  О 5:24 ранку водій таксі, який не встиг випити вранішньої кави, на хвильку заснув за кермом і пропустив червоний сигнал світлофора. Страшний боковий удар прийшовся саме у пасажирське сидіння. Шансів не було.

  О 5:24 ранку ВОНА прокинулася і все зрозуміла. ВОНА відчувала його біль і розуміла, що шансів не було. ВОНА вила на своєму ліжку півдня, а годинник показував 5:24 ранку. Час нарешті зупинився. Назавжди. На жаль!

Цей запис був опублікований в В гостях у Музи. Закладка на посилання.

4 Відповідь на Час, що зупинився

  1. Алена says:

    Жизнь непредсказуемая
    штука…
    В ней есть любовь…, печаль…, разлука…
    Мы часто плачем и смеёмся,
    Не
    знаем в будущем чего добьёмся…
    С кем будем жить…, кого любить…
    Кого…, что
    сможем позабыть…
    Что не забудем никогда…
    Кого полюбим навсегда…
    В нас
    кто-то влюбится…,
    А кто-то отдалится…
    Что было раньше…
    И что будет
    дальше…
    Кто смог так быстро мир развить…
    Не нужно думать…, нужно
    жить…

  2. Артист says:

    Очень красиво написано. Цепляет, заставляет вернуться и ещё раз перечитать понравившиеся строки. Интересное раскрытие идеи. Ждём новых творений.

  3. Александр Викин says:

    Если сам Артист одобрил- напишу еще.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *