Життя, як воно є…

doc263086030_437219042   Засніжений пейзаж довкола, все в обіймах снігу та холоду. Великі білі стіни зведені кимось за ніч перешкоджають шлях і тільки невеличка доріжка веде до міста. Тетяна, якій вже було за сорок, все не переставала вірити у казку, а всі люди на планеті, здавалися їй друзями. Вона жила по християнській заповіді: «Якщо вдарили по лівій щоці, підстав праву». Ця жінка була трошки дивакувата, як і всі творчі люди, (працювала вчителькою музики) мрійлива та завжди вірила у найкраще, а чоловік і кохав її за це.

     Прокинувшись сьогодні, Тетяна, як дитина, зраділа кучугурам за вікнами. Тож коли зібралася до магазину, який знаходився досить далеко пішки, Сергій не здивувався, а тим паче не став її відмовляти.

     Вийшовши з будинку, побачила одну єдину, таку тонесеньку стежку та пішла doc263086030_437219044по ній. Сніг скрипів під ногами, а в голові лунали такі прекрасні звуки музики, Тетяна насолоджувалася природою, її красою. Думки про вічне заволоділи нею на стільки, що вона і не вчулася, як опинилася вся в снігу. «Як так вийшло?» – Тетяна не могла зрозуміти. Повернувшись в реальний світ, побачила таку картину: на зустріч їй йшли люди і кожний штовхав її, пробиваючи собі шлях… Тетяна падала в сніг, а вони поспішали далі.

     Жінка підвелась і її ніби струмом вдарило: вона завжди поступалася дорогою, завжди була чемною та доброю до людей, все пробачала, а вони зараз йдуть і не зважають на неї: молоді, старі, кожний робить так, як йому зручно, а на неї, гарно одягнену жінку їм все одно, ніхто навіть не допоміг Тетяні підвестися. Обтрусивши пальто від снігу, розправивши плечі та високо піднявши голову жінка пішла навпростець: хтось відходив у бік, повз когось вона проходила напівобернувшись, а хтось, не бажаючи поступатися дорогою, йшов прямо на неї і тоді Тетяна вже не поступалася. Обернувшись, побачила засніжену стежку: хтось йшов далі, а хтось лежав у снігу, як тоді вона.

   Стільки років прожила у власно вигаданому світі, а сьогодні цей світ був зруйнований, як замок з піску. І тепер Тетяна думає не тільки про весь світ, але й про себе і коли людина вчиняє негарно, не намагається виправдати її. Той засніжений пейзаж і зимова стежка закарбувалися у її пам’яті, щоб залишитись у серці назавжди.

Цей запис був опублікований в В гостях у Музи. Закладка на посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *