Янголя

angel_1    15 квітня я сидів на краю даху багатоповерхового будинку і по суті стояв на краю безодні суїциду. Вибір у мене був невеликий. Попереду – прірва і кінець всього. Позаду – розчарування, депресія, зрада близької людини, біль від приниження. Робити крок у прірву було страшно. Повертатися назад – нестерпно. Якийсь легкий шелест пролунав навколо мене, і поруч раптом з’явилося створіння. На вигляд – довгоноге і чорняве дівчатко з пустотливим сяйвом у величезних темних очах. Я навіть подумав, що ЗВІДТИ прислали за мною красиве бісеня, аби мої вагання від падіння у прірву не були довгими.

— Привіт, – сказало створіння.
— Привіт, – відповів я. – Ти хто?
— Твій ангел.
— Ангел? – здивувався я. – Звідки тут ангел? Та ще й мій.

   Істота підняла очі вгору: «Звідти прислали. ТАМ вирішили, що ти дурнею займаєшся і час вже припиняти цей цирк. Мовляв «розчарування, зрада, біль…» Скільки можна жувати цю тему!»

     Я недовірливо подивився на дівчинку: «Ти й справді ангел?»
Істота мило посміхнулася і повернулася до мене спиною. Я був шокований. На спині у дівчатка красувалася пара прекрасних білосніжних крил.

— Красиві, – захопився я.
— Ще б пак! – відповів Ангел. – Ручна робота. Модель – Міцубіші Кольт. Японці робили.
— Японці? У вас Там є японці?
— Ну, а чого ти дивуєшся? Японці теж смертні. Але люди вони чисті і безгрішні. Багато потрапляє в рай. Сидіти без роботи не люблять, от і майструють кому що потрібно. Мені ось крильця виготовили. Літаю тепер з вітерцем. Надійні!
— Ну а як ти тут опинилася? – запитав я. – За що мені така честь?

angel_2     Моє янголятко спокійно відповіло: «У твоїй Книзі долі є цей період. Познайомився ти з поганою людиною. Думав, що вона ніжна й ласкава. Сподівався теплом і турботою з ПОГАНОЇ людини зробити друга. Ти закохався без пам’яті, а вона виявилася жорстокою і безсердечною. Звичайна річ. Таке трапляється часто. Але твоя доля на ній не повинна закінчаться. А ти зациклився на цьому. Втратив сенс життя, і ось опинився тут, на краю. Стрибнути у прірву вирішив. Втекти від життя і проблем. Дурник! У втечі немає виходу. Але коли хорошій людині погано і вона не може впоратися з болем сама – тут і з’являємося МИ. Ангели».

— Так тебе прислали мене рятувати? – недовірливо поцікавився я.
— Так, – відповіло янголятко. – Людина ти добра. Багато хорошого зробив людям. Багатьом допоміг. Є у тебе душа і совість. От ТАМ вирішили, що тобі ще треба жити. Мало вас тут на землі добрих і з душею!
— А як же ти мене будеш рятувати? Відтягнеш від прірви? Зітреш мені пам’ять? Повернеш любов до втраченого друга?
— Ні, – відповів Ангел. – Я лише допоможу твоїй душі позбавиться від болю. Я покажу тобі, що життя продовжується і жити потрібно, як і раніше – з добром і любов’ю.
— А впораєшся? – недовірливо запитав я.
— Аякже! – розсміялося моє янголятко. – Хіба б ви покладалися на нас, якби ми не допомагали і були такі ж слабкі як і ви? Тому я твій ангел. Ось як ти думаєш, скільки ми з тобою вже спілкуємося?
— Дві-три хвилини, – спробував зорієнтуватися я в часі.

   Ангел посміхнувся: «Вже 5 місяців! Цілих п’ять місяців я очищаю твою душу від болю і виводжу тебе з прірви відчаю. І я задоволена своєю роботою. Ти навчився говорити, посміхаєшся, знову жартуєш і радієш життю».

  Я здивовано озирнувся. Чудеса! І справді вже був кінець серпня. Ми з моїм янголятком сиділи в придорожній кав’ярні і пили щось смачне. А на душі було легше. Біль від зради і підступності колись близької людини вже не так сильно рвав душу.

— Клас! Ти хороший ангел, – похвалив я свою нову знайому.
— Поганих не тримаємо, – кокетливо погладила мене крильцями янголя.
— А що сталося з моїм колишнім другом? Вірніше людиною, яку я вважав другом?
— Залиш її. У неї свій тяжкий шлях. У неї свій хрест по життю. Ця людина так і не зрозуміла, що у відкриту душу плювати не можна і не варто бити по щирим почуттям. Напевно її сильно не долюбити в дитинстві і вона тепер ненавидить усіх навколо. А ти був легкою жертвою для її ненависті.
— А що буде з нею?
— Тобі це знати не потрібно, – спокійно відповів мій ангел. – Живи своїм життям і радій. Даруй свою душу тому, хто її потребує. І ніколи більше не думай про своїх колишніх друзів зі злістю і не накопичуй почуття помсти. Адже ця злість привела тебе на край прірви. А ПОГАНІЙ людині від цього лише веселіше. Не даруй їм свій біль. Кожному буде по заслугах. Не хотіла б я бути на її місці. Але вона сама вибрала свій тернистий шлях. З гидкого каченяти не виросте прекрасний лебідь.
— Сумно! – пошкодував я колишнього друга.
— Ось це правильно, – сказав мій Ангел. – Добра душа тому і добра, що зла тримати не може.
— А ти довго будеш зі мною? – запитав я своє янголятко.
— Знаєш, ми з вами до тих пір, поки вам потрібні. Доки я потрібна тобі, я завжди буду поруч.
— Ось дивно! – вигукнув я. – Як же ти можеш бути не потрібною?
— Ну в житті всяке буває, – відповіло янголятко. – До речі, ось зараз мені потрібно в нашу Небесну канцелярію злітати. Ну бюрократія і у нас є. Побудеш сам? Впораєшся?

  Я посміхнувся: «Ти прекрасно впоралася зі своєю ангельською справою. Ти повернула в мою душу спокій і віру в себе. Тільки мені без тебе сумно! Повертайся скоріше!»

   Моє миле янголятко допило свій нектар, посміхнулося і легким помахом крил злетіло у височінь небес. А в моїй душі, як пісня, лунали її ласкаві слова: «Все у тебе буде добре! Все у нас буде добре!»

Олександр ВІКІН

Цей запис був опублікований в В гостях у Музи. Закладка на посилання.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *